| У дитинстві ми вірили, що подарунки під подушкою залишив Святий Миколай. Згодом подорослішали й зрозуміли, що це справа рук батьків. А ще за якийсь час і самі стали тими дорослими, які створюють диво. Бо це правда — тільки власними руками, власними зусиллями ми можемо творити добрі справи. Тому сьогодні хочемо поділитися особливими історіями наших колег, які, сподіваємося, надихнуть і вас творити добро. Історія про дружбу і єдність Данііл Новосьолов, менеджер із продажу Ця історія була для мене дуже важливою та емоційно складною. Усе сталося на початку листопада. Я повертався додому й побачив військового. Він ледве пересувався, спираючись на велосипед. Раптом він упав, і всі його речі розсипалися по землі. Я був не сам, з друзями, і саме я ініціював допомогу. Ми підняли його й понесли додому на руках, бо сам він не міг іти. Пізніше, під час розмови, з’ясувалося, що у військового була відпустка, і він саме прямував додому. Він також розповів, що отримав поранення — шість куль. Чесно кажучи, я був шокований: важко уявити, як можна пережити навіть одне таке поранення, а тут — шість. Після цієї події я відчув справжню єдність. Хоча я вважаю, що допомагати людям у таких ситуаціях — це наш обов’язок, я щиро радів, що ми разом із друзями змогли підтримати його, і що з ним тепер усе добре. Історія про дідуся, Маріуполь і обсерваторію Євгенія Кузенкова, редакторка Влітку в Києві я випадково потрапила на благодійну лекцію про космос, яку проводила астрофізикиня Олена Компанієць. Тоді подумала: «Було б круто записати інтервʼю з Оленою для блогу Work.ua. Люди мають знати, що ретроградний Меркурій не впливає на їхні життя» 😄 Втілити ідею вдалося лише в листопаді. Під час інтервʼю Олена розповіла не лише про ретроградні планети й магнітні бурі, а і про своє дитинство: як батько вперше показав їй зорі через телескоп. Дитинство науковиці пройшло біля Каховського водосховища, тож зараз місця із цих спогадів — в окупації. Ця історія щемливо перекликається із моєю. Адже мій дідусь був дотичний до космічної галузі — працював інженером, проєктував ракетні двигуни, багато часу провів на Байконурі. Мої теплі спогади про дідуся живуть лише на фото, адже його рідний Маріуполь зруйнований і окупований. Під час розмови Олена сказала, що в блекаути в обсерваторії працювати буде сутужно, адже необхідне обладнання вийшло з ладу ще минулого року. Уже зараз в обсерваторії дуже холодно, а з настанням морозів буде ще гірше. І я подумала: «А може, ми могли б допомогти науковцям?». Коли компанія підтримала мою ініціативу, я була неймовірно щаслива. Бо це ж наче в тих добрих новорічних фільмах, де випадкові зустрічі призводять до несподіваних, але щасливих життєвих подій. І тепер завдяки Work.ua головна обсерваторія НАН України зможе працювати навіть за відсутності світла, а науковці робитимуть свої відкриття в теплі. І, я сподіваюся, десь на небі дідусь тішиться, бо ми й далі досліджуватимемо космос. P.S. А інтервʼю про космос і його вплив на ринок праці вже скоро зʼявиться в нашому блозі. | 
